Вперше Межиріч згадується в документах XVIII ст. На території сільради досліджено поселення доби пізнього палеоліту, розкопано рештки житла (с. Межиріч), на якому виявлено поселення трипільської культури, кургани поселення скіфського періоду, поселення зарубинецької та черняхівської культур, 2 городища та курганний могильник періоду Київської Русі.
Село здобуло всесвітню відомість завдяки знахідці там житла стародавніх мисливців на мамонтів. 1965 року селянин Микола Новицький, копаючи льох у своїй садибі, натрапив на велику кістку. Надалі археологи знайшли тут залишки чотирьох жител, складених з бивнів та кісток мамутів.
Одне з цих жител академіком НАН України І. Г. Підоплічком реконструйовано у первісному вигляді і виставлено в Палеонтологічному музеї ННПМ НАН України (Київ).
Знахідку демонстрували на виставках у Японії і в деяких європейських країнах. Природничий музей Нью-Йорка обладнав діораму межиріцької стоянки палеолітичних мисливців.
Рештки четвертого житла, залишені на місці розкопок, захищені від атмосферних опадів металевою конструкцією. У лютому 2010 року дах металевого павільйону провалився під вагою снігу, й пам’ятка лишилася під загрозою існування. Восени того ж року за спонсорських коштів черкаських підприємців був споруджений новий металевий ангар, загроза руйнації зникла. У подальшому Палеонтологічний музей ННПМ НАН України, місцева влада та аматори планують відкрити тут повноцінний музей.
1859 року село відвідав Т. Г. Шевченко.
Під час Другої світової війни в навколишніх лісах діяв партизанський загін ім. Шевченка, очолений уродженцем Межиріча М. О. Дудченком. 297 жителів села воювали проти німецько-фашистських загарбників, з них 142 нагороджено бойовими орденами і медалями. На честь загиблих споруджено пам’ятник.
На лузі, коло села, височить пірамідальний пам’ятник «Слава труду», встановлений у зв’язку з прорізанням нового русла Росі та осушенням луків 1914 року.
